Кудрявцев Iван Васильович | Історія ІТ в Україні

Кудрявцев Iван Васильович

Iван Васильович Кудрявцев – видатний конструктор радіоелектронних систем військового призначення, під чиїм керівництвом була створена морська радіолокаційна система розвідки і цілевказування «Успіх» (оригінальна назва рос. «Успех»), яка разом із ракетними комплексами П-6 і П-35 стала першою в світі розвідувально-ударною системою високоточної  протикорабельної далекобійної зброї радянського Військово-морського флоту.

Іван Васильович Кудрявцев народився 7 липня 1921 року в місті Струги Червоні Ленінградської області в родині лісника. Коли йому було 16 років, під час сталінських репресій його батька заарештували за вигаданим звинуваченням в антирадянській діяльності. Іван був виключений з комсомолу як “син ворога народу”.

У 1939 році почався військовий конфлікт з Фінляндією. Тоді студент другого курсу Ленінградського авіаційного інституту Іван Кудрявцев разом зі старшим братом записалися добровольцями у формований в Ленінграді студентський лижний батальйон. Іван не підходив за віком, але все ж брати вирішили наполягти на своєму, щоб довести хибність звинувачень, пред’явлених батькові. Під час бойових дій старший брат загинув, а Іван був важко поранений і втратив ногу.

Те, що у вісімнадцять років син “ворога народу” отримав орден Червоної Зірки, доводило його винятковий героїзм і відвагу під час військових дій.

Втративши після важкого поранення і гангрени ногу (майже до коліна), Кудрявцев відмовився жити життям інваліда. Він знову “встав на ноги”, пристосувавши собі звичайний дерев’яний протез. Кудрявцев навіть відновив свою звичайну стрімку ходу і повернувся до занять спортом, а потім домігся спеціального дозволу на вступ до Військово-повітряної академії імені Жуковського в Москві і успішно закінчив її за фахом “Радіолокація”.

Йшла Велика Вітчизняна війна. Фахівці з радіолокації цінувалися на вагу золота. Кудрявцев був направлений в Міністерство авіаційної промисловості завідувати управлінням радіоелектроніки. Наступний етап – Омськ, де швидко розвивалося літакобудування. За вісім років (1949-1957) він зумів організувати і налагодити роботу конструкторського бюро з розробки радіолокаційної апаратури для літаків Туполева, що випускалися в Омську.

В 1958 році Кудрявцева переводять до Києва. Тут він створює потужний Науково-дослідний інститут радіоелектроніки КНДІРЕ «Квант». Цей інститут забезпечував розробку, проектування і виготовлення цілого ряду найважливіших радіоелектронних систем із застосуванням ЕОМ для військово-морського надводного та підводного флоту Радянського Союзу.

У Київ Кудрявцев приїхав з мрією створити систему цілевказування за допомогою радіолокаційної станції, встановленої на літаку. Спочатку колектив відмовлявся підтримати нового керівника, який вирішив зайнятися цим новим напрямком. Кілька місяців Кудрявцев намагався переорієнтувати колег на більш актуальну тематику. Незважаючи на те, що Кудрявцев міг одним лише наказом змусити людей працювати за новим напрямком, він завжди обирав демократичні методи – намагався захопити співробітників новими можливостями, цікавою, творчою роботою. І в результаті, у нього вийшло. Його інститут першим у Радянському Союзi розпочав створення комп’ютеризованих корабельних радiоелектронних комплексiв. Комплекси включали в себе всі необхідні технічні і програмні засоби для вирішення основних завдань на флоті: отримання iнформацiї про навколишню обстановку, керування зброєю, у тому числi ракетною, навігація та ін.

З першої зустрічі Кудрявцев справляв незабутнє враження на людей: його дивовижна віра в науку (“вона все може”) і в людей (“вони теж все можуть”), його манера мислення виділяли його з багатьох керівників.

Його інтуїція під час вирішення найскладніших технічних задач вражала і завжди “спрацьовувала”, перетворюючи, здавалося б, фантастичні задуми в реальні системи.

У своєму житті він був винятково скромний. Про найдорожчий для нього орден Червоної Зірки знали лише близькі. Він намагався, щоб не помічали його протез, і багато хто в інституті не знав, що їхній директор живе без однієї ноги. Його увага до людей, уміння проникати в їхні душі і розуміти, хто на що здатний, дозволяло знайти “ключик” до кожного.

Кудрявцев вважав, що не тільки наука, а, головне, робота, втілена в будь-які практичні речі, має сенс. «Можна бути просто вченим, а можна бути навченим! Будь-яка робота чомусь та вчить!», – говорив він.

Незважаючи на всю суворість, яку Кудрявцев виявляв щодо своїх співробітників, багато з них згадують його як дуже душевну і добру людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі. Учень Кудрявцева В.Ю. Лапій згадує, як одного разу до нього, тоді вже головного інженера, прийшла жінка років тридцяти і попросила збільшити зарплату. Лапій відповів, що, якщо завідувач відділом представить на підвищення, то він підтримає. Співробітниця, засмучена пішла. Коли Кудрявцев про це дізнався, то розгнівано запитав: «А що ти знаєш про неї? У цієї жінки помер чоловік, на руках залишилася  чотирирічна дитина! Запроси її до себе, вибачся і подай доповідну на підвищення!»

Кудрявцев щиро прагнув допомогти всім, хто потрапив у скрутне становище і завжди виконував свої обіцянки. У роки, коли колектив “Кванта” швидко зростав, йому вдавалося ціною неймовірних зусиль, щорічно, відбудовувати 200-квартирні будинки для заселення співробітників. Багатьох, у тому числі з тих, хто працював в далеких від Києва філіях, він знав по імені та по батькові. Про майстрів-умільців механічного цеху, від яких залежав успіх в роботі всього колективу, Кудрявцев знав буквально все.

У той же час він не був благодушним добряком і вмів вимагати результатів з підлеглих, неухильного дотримання покладених на співробітників “Кванта” обов’язків. Були випадки, коли виконання виробничих планів вимагало жорсткого ставлення до людей, щоб отримати від них все, на що вони здатні. У Кудрявцева були свої методи мобілізації: у такі моменти, звертаючись до співробітників, він був надзвичайно емоційний, і цим немов заворожував людей, вселяючи в них почуття необхідності і можливості виконання запланованої роботи.

Високому керівництву його прямота, принциповість і наполегливість подобалися далеко не завжди. Але коли результат досягався, наступало примирення і росла повага до цієї непересічної людини. Напевно, саме завдяки цій рисі характеру, Кудрявцев зміг так стрімко розвивати інститут, отримувати матеріальне забезпечення для проектів. У результаті київський “Квант” було визнано рівним, поряд з московськими та ленінградськими НДІ, які були одними з провідних організацій в галузі створення комп’ютеризованих корабельних радіоелектронних систем СРСР.

Кудрявцев зумів організувати в інституті всі необхідні наукові дослідження для розробки основних технічних засобів, у тому числі ЕОМ для проектованих систем.

Коли він з’явився в інституті в 1958 році, там працювали всього два кандидати наук. До кінця 70-х років їх число збільшилося до 120, а 16 співробітників отримали вчений ступінь доктора наук. Він виростив цілу плеяду головних конструкторів (Тука, Стефановича, Хаскіна та ін.) Кудрявцев як ніхто вмів підбирати і виховувати своїх помічників. При вирішенні системних питань, пов’язаних з математичним забезпеченням систем, він спирався на В.Ю. Лапія, що став з молодого фахівця головним інженером інституту, і В.Н. Плотнікова, головного конструктора сімейства спеціалізованих ЕОМ, які використовувались в системах. Вони немов були покликані доповнювати один одного: без Плотнікова не з’явилися б високонадійні ЕОМ, без Лапія – теорія обробки радіолокаційної інформації, яка була використана при складанні програм для ЕОМ. А без сталевої волі, величезної енергії, дивовижної технічної інтуїції, величезної організаційної роботи Кудрявцева все залишилося б тільки на папері. І це не було випадковістю. Відмінною рисою Кудрявцева була ставка на молодість. Він і сам був досить молодий: приїхав до Києва в 36 років. Його основні помічники були на 10-15 років молодші.

Мабуть, працюючи на військово-промисловий комплекс, Кудрявцев зрозумів, що немає нічого ціннішого за людське життя. Незадовго перед смертю Кудрявцев зібрав головних конструкторів і запитав: «До яких пір будемо працювати над створенням зброї для знищення людей, давайте подумаємо, чим можна допомогти людині!», чим заклав в інституті напрямок медичної електроніки. З’явилися лазерні ножі, пристрій для подрібнення каменів у нирках та інші. Частими гостями в інституті стали медики – академіки Кавецький, Коломієць та інші.

У лютому 1975 року Івана Васильовича Кудрявцева не стало. Робота у військовій промисловості і пов’язана з цим секретність, зробила його ім’я майже невідомим в Радянському Союзі і в Україні.  На Заході, судячи з усього, намагалися стежити за його діяльністю. Одна з впливових зарубіжних газет повідомила: “помер видатний керівник військової промисловості СРСР».